Структура криміналістичної методики

Методика в найширшому значенні являє собою координовану діяльність дер­жавних правоохоронних структур, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Однією з її складових є діяльність уповноважених осіб органів дізнання і прокуратури на досудовому слідстві по розслідуванню злочинів. Це слідча, оперативна і розвідуваль­на діяльність. Вона має загальну елементну структуру будь-якої людської діяль­ності, в якій суб’єкт справляє вплив на навколишнє середовище, внаслідок чого його об’єкти (предмети, люди) взаємодіють один з одним і речами, утворюють в зовнішньому світі зміни — сліди в криміналістичному розумінні.

Вчинення злочину і його розслідування — структурно однакові діяльні процеду­ри. Вони розрізняються за сутністю цілей: у першому випадку суб’єкт впливає і взає­модіє з матеріальним середовищем у протиправних особистих ситуаціях мета суб’­єкта: виявлення ознак протиправної взаємодії, а в другому — пізнає факти проти­правних дій і виявляє осіб, що їх вчинили; встановлює факти порушення правопорядку і прав громадян, доказує вину обвинуваченого.

У такому контексті структура криміналістичної методики може бути представ­лена як структура специфічної діяльності — методики розслідування злочинів, що є закономірним і об’єктивним, оскільки вона адекватна структурі пізнавальної діяль­ності взагалі, яка відрізняється від криміналістичної тим, що вирішує лише окремі криміналістичні завдання розслідування, хоча діяльність слідчого не обмежується тільки цим.

Слідчому доводиться вирішувати кримінально-правові, процесуально-правові, адміністративно-правові та інші завдання, що не входять у предмет криміналістики і не вивчаються в її курсі.

Тому запропонована структура — це елементна структура окремої криміналі­стичної методики, її елементи своїм змістом відображають специфіку розслідуван­ня як процес пізнавальної діяльності, заснованої на категоріях матеріалістичної діа­лектики і законах формальної логіки.

Наведена чотиричленна елементна структура, на нашу думку, вигідно відрізняється від окремих методик, що зустрічаються в літературі, однак ця струк­тура в науці криміналістиці майже не розроблялася, змісти елементів не розкрито, не досліджені кореляційні зв’язки між ними. Основний акцент робиться на кри­міналістичну характеристику, що не можна визнати обґрунтованим. Звернемося до сучасного розуміння структури методики як заключної частини науки криміналістики.

Криміналістична методика як розділ науки складається з двох частин: загаль­них положень-принципів і окремих методик розслідування.

Перша частина включає: 1) дані вивчення загальних закономірностей органі­зації і проведення розслідування; 2) понятійний апарат цього розділу науки; 3) зав­дання і принципи криміналістичної; 4) проблемні питання розвитку ме­тодики, характеристику структури окремих методик розслідування тощо. Загальні положення відображають і забезпечують системність складових окремих методик розслідування, їх наукову обґрунтованість і взаємозв’язок.

Друга частина розділу включає окремі методики розслідування окремих видів злочинів, розроблювані відповідно до потреб практики на основі загальних поло­жень криміналістичної методики. Головним у цій процедурі є: встановлення виду і характеру відносин, які складаються між елементами структури злочинної діяльності, що створює пізнавальні проблеми і ставить розумові завдання, котрі спонукають слідчого використовувати ситуаційний метод пізнання, тобто аналізувати слідчі си­туації і проектувати тактичні операції для їх вирішення.

Окрема методика включає найбільш типові версії та особливості планування, розслідування конкретних видів злочинів. Для кожного виду злочинів характерні не тільки особливості їх вчинення, причини й умови, що сприяють їх вчиненню. Тому завданням окремих методик є вивчення відображення особливостей і збирання інформації про обставини, шо сприяли вчиненню злочинів конкретного виду, і ха­рактеристика профілактичної діяльності слідчого.

Спробу визначення єдиної структури окремих методик не слід змішувати з по­шуками єдиної схеми розслідування, що мали місце в минулому, оскільки останнє означало нівелювання індивідуального, а встановлення єдиної структури ставить за мету вичленовування найбільш істотних для розробки і вдосконалення структури елементів окремих методик.

Щодо структури немає єдиної думки, однак більшість вітчизняних криміналістів — В.П. Бахін, В.І. Гончаренко, М.І. Клименко, В.К. Лисиченко, В.Ю. Шепітько, а також зарубіжних — Т.В. Аверьянова, Р.С. Бєлкін, О.В. Дулов, В.Я. Колдін, В.О. Образцов, М.О. Селіванов, Н.П. Яблоков — у структурі окремої методики назива­ють такі елементи:

криміналістичну характеристику відповідного виду злочинів;

перелік обставин, що підлягають встановленню;

особливості порушення кримінальної справи;

перелік первинних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів досудового слідства;

характер наступних слідчих дій досудового слідства;

виявлення обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і визначення заходів для їх усунення.

Стосовно окремих методик, що формуються на основі особливостей «слідчої картини» у широкому її значенні, учинення злочинів особливе місце здобуває часо­вий фактор, встановлення шкали події злочину — діяльності злочинця в часі; потер­пілого і свідків уданий момент. Так, при розслідуванні злочинів минулих років або «затягнутих» провадженням особливого значення набуває тактика повторного слідства. Тут відбувається не стільки перевірка вербальних і матеріальних джерел інформації, скільки встановлення надійності збереження відображеної в минулих джерелах інформації, що збереглася в сьогоденні.

Тому проблеми відновлення забутого новими психотехнологіями1 (гіпнопедія, психоаналіз) дедалі більше привертають увагу слідчих, однак у криміналістиці і су­довій психології ці проблеми ше не були серйозно досліджені.

Нового звучання в методиці одержують технології прямого і непрямого віднов­лення за допомогою технічних засобів слідів пам’яті, тобто інформації, що збері­гається, але втрачена потерпілим у зв’язку з подією злочину та об’єктивними його наслідками.